• Головна
  • “Не буває великого і маленького болю”, - як психологиня з Маріуполя у Чернівцях допомагає переселенцям
18:31, 22 червня 2023 р.

“Не буває великого і маленького болю”, - як психологиня з Маріуполя у Чернівцях допомагає переселенцям

“Не буває великого і маленького болю”, - як психологиня з Маріуполя у Чернівцях допомагає переселенцям

“Зібрати все своє життя у дві валізи і поїхати у невідомість” - саме ця фраза характеризує останні півтора роки життя мільйонів українців, яких російське вторгнення змусило залишити свої рідні домівки. 

За час повномасштабної війни українці показали, що вміють захищати своє, відроджувати побиті війною міста і починати життя з нуля. При цьому кожен не втрачає віру в українську перемогу, як би важко і страшно часом не було.

Чи легко починати життя спочатку, залишивши минуле в зруйнованому місті? Яке воно, життя переселенця через рік з невеликим після евакуації з-під обстрілів та окупації? Де знаходити сили вирішувати побутові проблеми, коли на плечі звалюється тягар зі страхів, тривог, бентеги та паніки від невідомості та усього, що відбувається в країні, з рідним містом, з родичами?

Про все це ми спілкувалися з жінкою з Донеччини, яка вже рік живе у Чернівцях і змогла тут знайти роботу. Героїня цього матеріалу евакуювалася на Буковину з Маріуполя. Вона вже вдруге намагається відновити свій світ, в який війна ввірвалася у 2014 році. 

Олена Захарченко - психологиня. Зараз вона працює за фахом у благодійному фонді “Карітас Чернівці”. На Буковину вона приїхала у лютому 2022 року, адже виїхала з Маріуполя одразу ж у перший день повномасштабного вторгнення росії.

Сама ж Олена з Донецька. Там вона жила до 2014 року. Але вимушена була виїхати звідти, коли місто було окуповане. З Донецька жінка тоді поїхала у Чернівці, де прожила до 2017 року. Поступово ставало зрозуміло, що Антитерористична операція так швидко не скінчиться. А повернутися на схід хотілося все сильніше. Тому у 2017 році Олена разом з чоловіком переїхали до Маріуполя, де прожила до 24 лютого 2022 року.

Там жінка була частиною активної проукраїнської спільноти і розуміла, що цей режим припинення вогню не буде тривати вічно, і колись “вибухне”. Тому Олена разом з іншими представниками активної громади Маріуполя намагалась донести до керівництва міста меседж, що треба якось готуватись до оборони:

“Я знала, що це станеться. І насправді, коли вже почали стягувати війська, коли Путін вже почав стягувати війська на кордон, ми просто били, що називається, всі колокола. Я мала там зв'язки в Маріуполі з громадою, тобто з людьми проактивними, і опозиційними депутатати, і активістами, і громадськими організаціями. Всі казали нашій владі тоді, що давайте якось готуватися, бо щось буде. Проте, коли це сталося, ми виявилися не готові. Місто виявилось не готове. Бо не були підготовлені ні підвали, ні бомбосховища. І тому це вилилося в таку трагедію, як на мене.

Люди, які трошки цікавились політикою, розуміли, що щось відбудеться, щось буде. Міський голова тих, хто намагався попередити про небезпеку, звинувачував у політичних маніпуляціях, казав, що ми всі провокатори. Ми - в сенсі люди, які щось намагалися донести.

За два місяці до вторгнення активна громадськість жила такими ілюзіями романтичними, що ми будемо оборонятись. Ми там всі робили ці коктейлі молотова, вчилися, дивилися фотографії, картинки, куди їх кидати, якщо заїдуть руські танки. Ніхто не знав, що будуть авіабомби, проти яких нічого не зробиш.

Певний час, коли почалося повномасштабне вторгнення, мер знімав відео в такому інтер'єрі, який схожий був не підвал. Тобто він не прямо, звісно, косвенно вислав такий меседж людям, що я тут з вами в Маріуполі, і багато людей думали, що мер залишився. Ну логіка така, що якщо мер міста залишився, значить не все так погано, ми можемо залишитись”

Перед початком повномасштабного вторгнення Олена з чоловіком пообіцяли другові, що вивезуть його маму, дружину та дитину. Тому вони виконали обіцянку, ще прихопивши з собою двох котів. Спочатку думали, що на виїзді з міста будуть затори. А виявилось, що дороги були майже пусті, і майже ніхто не виїжджав у перші дні. А вже через тиждень це стало неможливо.

Зараз в Олени дуже мало інформації про те, що відбувається в Маріуполі. Джерелами тих крихт новин виступають ненадійні та неперевірені канали і особисті сторінки, які публікують якісь фото та відео. Але зрозуміло одне - місто зруйноване, будинок Олени зруйнований, як і помешкання багатьох її друзів.

Отже, дорога з Маріуполя тривала три доби і була важкою. Адже крім людей у машині ще було багато речей. Спочатку зупинилися у Запоріжжі. Там зняли квартиру переночувати і стали думати, як бути далі. Була навіть думка повернутись назад, бо тоді ще ніхто не знав, наскільки все буде жахливо. Врешті вирішили їхати далі і згадали, що у Чернівцях залишилися друзі. Тому попрямували сюди.

“У мене було просто жахливе відчуття провини. Мені здавалося, що я не маю права їхати. Я ж заявляла не раз свою патріотичну позицію, а тепер, виходить, кидаю своє місце, просто біжу звідти”

Далі поїхали через Умань. І там, - згадує жінка, - була страшна ніч. Бо приїхали туди, коли була повітряна тривога, всюди повимикали світло, і неможливо було знайти взагалі місце, щоб переночувати. 

“А у нас такий перегруз, ми там один на одному, як шпротікі. Було страшно, бо було дуже темно, і у нас закінчився бензин”

Врешті всі одностайно вирішили чекати ранку. Дочекались ранку, і виявилося, що бензину немає ніде. Їх автівка стояла на заправці посеред поля, але інтуїція вивела. 

“Вивела, насправді, інтуїція моєї свекрухи, бо вона знайшла якусь заправку на мапі і сказала, що їй здається, що там є бензин. І там дійсно був бензин. Тільки там видавали по 10 чи по 20 літрів, я вже не пам'ятаю. Ми заправили, скільки дали, бензин виявився жахливий. Але ми хоча б виїхали”

А далі була Хмельницька область, де утворився великий затор. Там автівку Олени та її чоловіка теж зустріла повітряна тривога. Але врешті вони дісталися до Чернівців, де ще з 14-го року залишились знайомі. Багато людей, коли сімʼя  їхала, дзвонили та пропонували якийсь прихисток. Тож пара залишилась тоді у друзів.

Тоді для Олени найскладніше було читати пости і повідомлення своїх друзів з Маріуполя з наростаючими нотками відчаю. 

А потім зв'язок з Маріуполем зник. І жінка не знала, що з її друзями та знайомими, чи вони живі. 

Це було страшно. І ми просто з чоловіком сиділи і намагалися знайти хоча б якісь краплинки інформації про одного, про іншого. Потім, коли вони почали виїжджати, ми намагались хоча б емоційно якось підтримати. Бо росіяни казали, що все, Київ впав, що України немає. І вони в такому шоці, перше, що питали, чи є Україна”

Із побутовими деталями та пошуком житла у Чернівцях складнощів не виникло. 

Сімʼя мала певний запас грошей. Перший тиждень жили друзів, потім прихистила одна жінка.

Згодом чоловік пішов до ЗСУ. Тому для Олени більш актуальними були психологічні виклики, ніж матеріальні. Бо до тривоги за друзів та  родичів додалася ще тривога за коханого.

Є такий міф, що психологи не переживають негативних емоцій. Переживають, звісно.

“Просто у нас робота така, що ми маємо проявляти трошки інший рівень усвідомленості того, що з нами відбувається. І це допомагає. Я пройшла свій шлях також за допомогою інших психологів насправді. Через усвідомлення, через пропрацювання, через прийняття цього. Мені це допомагало”

Попри те, що це була  вже не перша евакуація в житті жінки, вона не вважає, що горювати за нажитим роками майном - це дрібниці. Адже люди вкладали в це сили, емоції, терпіння. З речами часто повʼязані певні спогади та етапи життя. Тому Олена з розумінням ставиться до людей, які не хочуть залишати на небезпечних територіях своє житло.

“Я не маю права тут радити щось, я не можу їм сказати, що це дрібниці, бо це не дрібниці насправді, це дійсно боляче. Це також втрата. Втрата домівки і втрата навіть свого побуту, який був там. Це також біль. Не буває великого і маленького болю. І коли ми починаємо ділити на оцей маленький-великий біль, це насправді ще більше травматизує”

Для психологині, крім самостійної роботи над своїм моральним станом, порятунком також стала робота за фахом у Чернівцях. Жінка шукала і знайшла. Подивала резюме, знайшла вакансію в БФ “Карітас Чернівці” і стала працювати психологом і надавати допомогу внутрішньо переміщеним особам. 

Зараз до неї люди звертаються з різними проблемами. По-перше, це емоційна нестабільність, тривожність, ретравматизація на тлі якихось подій в Україні. 

По-друге, це горювання. Люди втрачають близьких, родичів, друзів і горюють. 

Також звертаються з конфліктами. Багато переселенців у Чернівцях зараз живе в шелтерах, де вони живуть з незнайомими людьми, у яких своє поняття про порядок, взаємодію, спілкуватися і так далі.

Якщо порівнювати з першою половиною 2022 року, то тоді у переселенців запити до психологині були дещо інші. Люди хотіли повернути рівновагу чи хоч якусь емоційну стабільність, плакали, знаходились в кризовому стані, коли їм потрібна була перша психологічна допомога та якась емоційна стабілізація. Зараз же запити більш глибинні.

Через рік і кілька місяців з початку повномасштабної війни робота за фахом для Олени залишається тим, що допомагає тримати себе в тонусі, інтегруватися в життя міста, яке прихистило та розуміти, чим живуть інші українці, які теж залишили рідні домівки.

А основний план психологині на “після перемоги” - допомагати відбудовувати країну за допомогою того, що вона вміє найкраще. 

“Відбудовувати буду. Я думаю, що для мене, як для психолога, точно роботи дуже багато буде. З перемогою нікуди не подінуться людські страждання. Їх буде ще більше, я думаю. Так, ми зараз тягнемо це все на якомусь стоїцизмі. Всі взяли себе в кулак і йдуть. Особливо, як це помічаю, коли до мене приходять волонтери. Я часто їх питаю, а про вас хто турбується? 

Проте, прийде певний час, коли цим людям, які зараз у допомагаючих професіях і у волонтерстві особливо, потрібна буде реабілітація. Бо вони просто виснажують свої ресурси”

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
#Слов'янськ #новини Слов'янська #Донецька область #Чернівці #новини Чернівців #новини Буковини #війна в Україні #війна з росією #переселенці #ВПО #Маріуполь
0,0
Оцініть першим
Авторизуйтесь, щоб оцінити
Авторизуйтесь, щоб оцінити
live comments feed...