«З читачем треба бути відвертим». Розмова з українською письменницею Світланою Талан

Нещодавно в Сєвєродонецьку відбулася презентація одразу трьох книжок української письменниці Світлани Талан: «Де живе свобода», «З любов’ю до життя» та «Ангелы живут вечно». Ми зустрілися зі Світланою, щоб почути як створювались книги. А також дізнатися, з чого вона черпає натхнення, і як працюють сучасні письменники.

Розкажіть, з чого почався ваш творчий шлях?

Одного разу чоловік запропонував написати роман, я спробувала. Відправила його на міжнародний літературний конкурс «Коронація слова» та отримала відзнаку. Так, 8 років тому вийшов мій перший роман «Коли ти поруч».

З чого ви черпаєте натхнення?

Я надихаюся своїми читачами. Я пишу в жанрі реальних історій, тому всі мої герої не придумані. У кожного є свій прототип, але я поєдную кілька героїв та історій в одному сюжеті.

З чого складається робота письменниці?

З титанічної праці з ранку до вечора, зустрічей з людьми, які є прототипами моїх романів, пошуку потрібної для певного сюжету інформації. Наприклад, коли я писала роман «Помилка», і мені були потрібні певні факти з життя моделей, довелося декілька днів витратити, щоб дізнатися все про цю професію.

Як виглядає ваш звичайний робочий день?

Зранку я відповідаю на листи моїх читачів, які дуже часто розповідають мені свої життєві історії, а потім починаю працювати, зазвичай пишу я з 9 ранку до 19 години.

Багато хто каже, що ніч – найкращий час для написання творів. Ви вночі працюєте?

Кожен роман пишеться по-різному. Одна знайома мені підказала, що у кожного автора є своя бібліотека, яка відкривається в певний час. Я довго не могла зрозуміти, чому один роман я можу писати лише вночі, інший – зранку, наступний – з 14 години. А потім зрозуміла, що для кожного твору потрібно знайти свій час.

Для вас це робота, чи все ж таки творчість?

Напевно, два в одному. Мабуть, якщо б я відносилася до написання романів тільки як до творчості, то творила б тільки коли в мене є натхнення та настрій, а так я розумію, що проза – це дуже велика робота, тому працюю кожного дня.

Нещодавно ви презентували в Сєвєродонецьку нові книжки: розкажіть, про що вони?

Роман «Де живе свобода» - це роман про кохання з філософським мотивом, там дуже багато роздумів про те, де ж насправді живе свобода. «З любов’ю до життя» - моя перша збірка оповідань та нарисів. Третя книга - роман російською мовою «Ангелы живут вечно» - є твором про кохання, яке пройшло великі випробування, про долю жінки – матері, яка мала зробити свій вибір. Коли дві її доньки дуже захворіли, вона мала вирішити котру з них рятувати.

Чому один з двох романів російською мовою?

Бо я поважаю будь якого читача, тому пишу обома мовами. Власне такою мовою до мене прийшов цей роман.

Яка в цих романах місія, і як вони зможуть змінить читача?

Напевно, більше уваги я приділяла роману «Де живе свобода», там мені хотілося відобразити, що свобода для кожної людини різна, як і поняття щастя, і, щоб зрозуміти наскільки людина вільна, треба пройти значний шлях. Кожна людина має задуматися скільки в ній цієї волі, це і є основна місія роману. Багато філософських думок вкладено у персонажа роману священика Володимира, це розумна вдумлива людина, у якої є декілька прототипів в житті.

У письменників є теми, яких вони не торкаються. Чи є у вас такі табу?

Так, у мене є деякі заборони. Я віруюча людина, тому ніколи в своїх романах не буду гнівити Бога. Я завжди намагаюся бути відвертою з читачем, тому ніколи не хитрю перед ним, щоб сподобатися, намагаюся не обходити теми війни та показувати життя таким, яким воно є.

Як ви розумієте, що в текст більш нічого не треба додавати?

У мене сюжет завжди виникає повністю, з першого рядку до останньої крапки. Я його не змінюю ніколи, викладаю його так, як він до мене прийшов.

Хто для вас сучасний читач?

У мене різноманітна аудиторія. Наприклад, нещодавно на презентації творів був підполковник, який читає мої твори та возить книжки до зони проведення ООС. Тому, хоч героїня моїх романів жінка, не можу сказати, що до кола моїх читачів входять тільки дівчата.

Екранізацію якого зі своїх романів ви б хотіли побачити?

Мабуть, романів про війну «Оголений нерв» та «Повернутися дощем» та моєї першої книги про медсестру, яка захворіла на СНІД та була покинута суспільством - «Коли ти поруч». Мрію про екранізацію роману «Розколоте небо» про Голодомор на Луганщині.

Хто вам імпонує з сучасних письменників?

Ніколи не відповідаю на це питання, тому, що письменники люди амбітні, вони ображаються, якщо когось не назвеш. Вважаю, що кожен письменник цікавий в своєму стилі. Наприклад, мені не подобається жанр фантастика, але це не значить, що письменники, які пишуть в цьому жанрі не талановиті, чи пишуть погану літературу.

Скільки потрібно часу, щоб написати роман?

Порахувати важко, бо спочатку збирається матеріал, записуються цитати, а тільки потім пишеться сам роман, і це займає декілька місяців.

Коли ви зрозуміли, що ви відома письменниця?

Я не вважаю себе відомою, бо ще є сходинки, до яких йти ще далеко. Але плани для розвитку є. Прихильники в мені дійсно є, і кожному з них я вдячна за те, що вони читають мої романи, та пишуть відгуки та листи. Приємно, що комусь своїми творами я допомагаю.

Які б поради ви дали письменникам початківцям?

Треба зрозуміти чи потрібно воно людині. Якщо вона не може жити без цього, то звичайно треба писати. Щоб чогось досягти, треба починати з участі в конкурсі, щоб письменника відразу помітили. Тоді шанси на розвиток будуть. Може, письменника відмітять та надрукують одразу. Наприклад, я до свого першого надрукованого роману йшла три роки. Треба важко і багато працювати, та намагатися кожен день йти до нових висот. Головне – повірити в себе і впевнено йти до своєї мети навіть тоді, коли опускаються руки.