Між минулим і майбутнім лежить наша воля і те, яким буде майбутнє, визначає наше ставлення до минулого. Втрата минулого рівноцінна втраті себе, а його неосмисленість гарантує його повернення.

Пісня як визначальний елемент тоталітарної культури, (очевидно?), залишається тим двигуном, що запускає рух механізму радянського, яке, будучи невідрефлексованим, продовжує діяти сьогодні.

“Диктатура жертви” є спробою побачити вплив радянської пісні на нашу здатність думати та діяти, дослідити, чому ми опинилися там, де опинилися, знайти власний спосіб рефлексії втраченого себе.

18